Промовисто про участь українців в Іграх ХІІ Олімпіади наголосив автор статті «Олімпійська ідея та українці». Він запитує «Чи проспимо і ХІІ Олімпіяду?». Дійсно актуальне питання! Але ж хто автор, який підписав статтю М. М. Можемо потвердити, що автором є Микола Масюкевич. Кототко про нього:1899 – 1970, походив із Київщини, керівник Центрального союзу українського студентства (1924 – 1925 рр.), діяч українського сокільства в еміграції, редактор часопису «Український сокіл» (Прага, Чехословаччина), бібліотекар, науковий співробітник Українського наукового інституту (Берлін, Німеччина).

Він неодноразово закликав до українців у справі участі в олімпійському русі. Він же був свідком Ігор ХІ Олімпіади в Берліні (Німеччина). Ось як він пише про роль Олімпійських ігор у ідентифікації міжнародною спільнотою націй та їх перспектив політичного, культурного, соціального державотворення: «Чергова Олімпіяда має відбутися в 1940 році в Токіо. Японці святкуватимуть саме тоді 2600-ліття існування своєї держави. Тому вони підготовляють токійську Олімпіяду так, аби вона була гідна старого, великого, великодержавного, амбітного, здатного і працьовитого народу… Особливо численну участь в ХІІ. Олімпіяді вже заповідають американці, канадійці, філіппінці, турки та ін… Для українців в сучасній добі повстають при кожному більшому й меншому починові такі надзвичайні перешкоди, яких напевно не мають напр. ні індійці, ні філіппінці, ані навіть…абіссінці. 9/10 української нації не сміють в сучасній добі не тільки виявляти себе – як українці або навіть просто як люди – на зовні і на своїй власній землі, але навіть не мають змоги бодай на коротку добу отямитись від голоду, страху, мук і пониження. Але є ще в нас, хвалити Бога, ⅒ частина української нації, яка вже не раз мусіла брати на себе завдання цілости. Серед цієї ⅒-ої частини української нації, а саме в найбільш свідомих у національному відношенні її середовищах – повстали і розвиваються українські почини в галузі національно-фізичновиховної самодіяльності… Чи розуміють наші краєві фізичновиховні діячі вийти на ширший шлях тіло виховної праці у всенаціональному масштабі?... Чи запалить Олімпійська ідея – прагнення до вдосконалення – і тих, що дотепер були байдужими до справи перевиховання і зміцнення українського народу? Чи може проспимо і ХІІ Олімпіяду?

Примітно, що Іван Боберський також наголошував на потребі українців бути в олімпійській сім’ї з перспективою участі в Іграх ХІІ Олімпіади 1940 р. Він писавнаступне: «Українці в Європі здобувають олімпійську золоту медалю закупом землі під український стадіон. Тому участь в олімпійських змаганнях в японській державі мають полагодити українці на Далекому Сході (…). Живе їх там чимало! Українці в Харбіні повинні утворити комітет, який вжиє всіх заходів, щоб оснувати «Всеукраїнський Олімпійський Комітет». Цей комітет порозуміється з Японським Олімпійським Комітетом, підготовить та переведе в діло участь українських змагунів в ХІІ Олімпіяді. До роботи треба взятись негайно, бо ХІІ Олімпіяда збирає молодь інших народів уже за чотири роки, не за 4 міліони літ! «Всеукраїнський Олімпійський Комітет» на Далекім Сході може зібрати українських змагунів, щоби заступати руханку і спорт 45 міліонного народу».

Ось такі заклики лунали щодо участі українських спортсменів в Олімпійських іграх 1940 р. Не знали ані Микола Масюкевич ані Іван Боберський, що Ігри ХІІ Олімпіади не відбудуться в Токіо, а перенесуться згідно рішення Міжнародного олімпійського комітету до Гельсінкі (Фінляндія). Направду вони й там не відбулись – війна!!!

Однак, в цьому часі народжується нова Українська державність – Карпатська Україна! Влада Карпатської України поряд з надзвичайно важливими питаннями розбудови незалежної держави, соціально-економічного стану переймалась й тіловихованням, розвитком різних видів спорту та олімпійською ідеєю.

Головне питання, яке хвилювало всіх – чи братимуть участь спортсмени Карпатської України в Іграх ХІІ Олімпіади 1940 р. у Гельсінкі? Часопис «Діло» про це питання пише так: «Спортові кола Карпатської України виявляють помітне зацікавлення справою участи в Олімпійських Ігрищах, які відбудуться 1940 р. у Гельсінках. Преса Карпатської України обмірковує цю справу на своїх шпальтах підкреслюючи, що Карпатська Україна має серед своєї молоді знаменитий змаговийматеріял, який лиш треба відповідно використати. Щоб це використання людського матеріялу як слід перевести, до цього слід створити, як пише карпатоукраїнська преса «Спортово-лікарську Комісію» та «Український Олімпійський Комітет». Обі ці установи вибрали б найкращих спортовців до «передолімпійської дружини», з якої відтак створено б «Першу Українську Олімпійську Дружину». Олімпійська дружина перейшла б відтак відповідну заправу в таборі під опікою тренерів і лікарів. Українські спортовці могли б зайняти незлі місця в легкоатлетиці та в лещетарстві, в якому маємо кількох добрих змагунів.

Слід додати, що розвиток спорту в Карпатські Україні мав значні зрушення у кращій бік. Зокрема, «Діло» повідомляв, що на початку 1939 р. перед весняним спортивним сезоном в державі приступили до реорганізації спортивної сфери. Головна мета реформ – відповідність новим геополітичним умовам країни та національним потребам молодої держави згідно прийнятим новітнім загальнодержавним засадам тіловиховання. Для цього створено Карпатоукраїнськийтіловиховний союз (КУТС), який складатиметься з відділів: футболу (копаного м’яча), легкої атлетики, спортивних ігор, плавання, сітківки (тенісу) тощо. Союз буде співпрацювати з тіловиховними осередками Словаччини й інших країн. На чолі КУТС стоятимуть відомі й досвідчені спортивні діячі Карпатської України. Карпатоукраїнськийтіловиховний союз буде підпорядковуватись Міністерству здоров’я та тіловиховання. Всім товариствам Міністерство надаватиме відповідну допомогу від 500 – 1000 корон.

Окрему увагу Карпатоукраїнськийтіловиховний союз приділить тіловихованню шкільної молоді. В кожній школі створяться окремі спортивні клуби. Відповідальним за підготовку шкільного спортивного доросту буде відомий спортсмен, учитель ВасильФедак.

З відповідальністю поставившись до праці Василь Федак ініціює проведення загальних зборів У.Т.С.у для початку активної діяльності. Він звертався так: «Праця мусить початися зараз, не можна робити перерви, бо час не чекає. Приготовляйте виряд для копунів (футболістів) і для відбиванки (волейболу)… Нехай не буде місточка, яке ж не мало би свого клюбу. Праці перед нами багато. Ми мусимо будувати все від початку, тож даваймо тривалі і сильні підвалини, щоб будівля наша стояла на віки і ніхто її не переміг. Так до праці. Закотіть усі рукава і працюйте солідно. До побачення з вами на народнім бігу навпростець 26. ІІІ. 1939 в Хусті».

Серед запланованих спортивних заходів має бути в 1939 р. в Хусті «ІІ День студентського спорту», який мав відбутися минулого року в Мукачеві, а також в неділю 26 березня легкоатлетичні змагання на дистанцію 2,5 – 3 км. Про роль цього заходу у вихованні Василь Федак зазначає наступне: «взиває усіх спортовців приготовлятися до того бігу. Це біг буде офіційним отвореннямспортового сезону. В цьому бігу повинні взяти участь в першу чергу всі копуни (футболісти) та легко-атлети».

Одначе, Після того як 2 листопада 1938 р. арбітраж у Відні, за яким від Карпатської України було відібрано й передано Угорщині території Ужгородського, Мукачівського та Севлюшського (Виноградівського) повітів з містами Ужгород, Мукачеве, Берегове й багатьма іншими містечками (здебільшого українського населення) прийняв таке рішення, 10 листопада столицю Карпатської України було перенесено до Хуста.

У спорті відповідно також відбулися зміни. Наприклад спортивний клуб «Русь» (Хуст) «за ніч» виріс до ролі репрезентанта спорту карпатоукраїнської столиці.Й у новому житті клубу також розпочалися помітні зміни. По-перше, йшла мова про ймовірну зміну назви клубу на спортивний клуб «Українець» або спортивний клуб «Січ». По-друге, до клубу з Ужгорода перейшли відомі спортсмени Кобзар, Палінчак, Чанчіков, Кріж, Плиска, Джуган та ін. По-третє, клуб почав будову нового спортивного стадіону, По-четверте, клуб у Хусті дістав помітну державну підтримку.

Водночас повідомлялось, що спортивний клуб «Русь» в Ужгороді залишився без 80 % спортивного активу, який перейшов до Хусту, Сваляви та Севлюша.

Ось такі кардинальні зміни й зрушення відбувались у часи Карпатської України.